Natalia Kruchkevych
Artiste ukrainienne établie en France, Natalia Kruchkevych évolue dans la discrétion qu’affectionnent les peintres amoureux du monde qui les entoure. Sans bruit, elle observe et transpose, ressent et transcende en même temps les formes et la lumière qui les dessine. Une poétesse véritable dont l’œuvre doit être réclamée par le monde contemporain.
Dans la plus pure simplicité d’un savoir-faire enraciné dans le classicisme pictural, les grands maîtres des deux siècles passés et l’amour du Beau comme horizon de valeur intemporel et indépassable, Natalia Kruchkevych peint les sujets qui se présentent à elle dans son quotidien, dans ses promenades et ses voyages, le tout avec une culture de la prise sur le vif que l’on se surprend à éprouver avec plaisir au contact de ses toiles, comme un parfum retrouvé, flottant dans l’air, entier, avec toutes ses subtilités qui ne laissent aucun doute sur son authenticité. Usant d’une écriture poétique directe, immédiate dans sa façon de s’adresser au spectateur, ses tableaux interpellent et réjouissent par leur caractère vivant, fruit d’un regard unique porté sur le réel. Patiemment, l’artiste assemble les éléments qui permettent de reconstituer un univers au présent, une fixation dans la peinture d’une temporalité fugace. La plupart des artistes, lorsqu’ils prétendent s’attacher à matérialiser l’éphémère, laissent trainer sur la toile une impression de difficulté, traces d’une bataille menée par le peintre face à des forces contraires, parfois incomprises. Natalia Kruchkevych quant à elle, rayonne d’une sensation de facilité, de naturel qui fait complètement oublier au spectateur sa maîtrise sous-jacente et la solidité de sa vision.
Natalia Kruchkevych
Natalia Kruchkevych bouscule à vif l’inertie du réel. Chez elle, dans sa peinture-combat, le chaos veille et s’éveille. Elle efface les apparences et ne garde que l’envoûtement. Art d’étincelantes brûlures chromatiques, dans un univers tellurique d’où naissent avec avidité d’implacables tremblements d’existence. Un labyrinthe gestuel et sensuel s'empare du monde, comme un vitrail de chair, prodigieux talisman de signes sourds, éclairés et souverains, sur fond de nature première. L'écriture est cependant charnelle et enciellée, emplie toujours des lentes rêveries de la matière.
La France et l’Ukraine ont depuis fort longtemps une tradition de dialogue culturel. Cela remonte à l’époque où Henri I fut marié à Anne de Kiev (XI°siècle) puis cela a continué jusqu’à nos jours dans tous les domaines culturels.
Vous en souhaitant bonne reception nous vous prions de bien vouloir accepter, Madame, Monsieur, l’expression de nos salutaions distinguées.
Oleg Shamshur, Ambassadeur
Un communiqué de presse d'Ambassade d'Ukraine en France pour l'exposition à la Galerie de Bretagne
La peintre Natalia Kruchkevych, épouse de Misha Sydorenko présenté également dans l’exposition, est née et a grandi en Ukraine. Tous deux entament une série de voyages à partir des années 1990, notamment aux États-Unis, qui viennent nourrir leur peinture, loin de la vogue du réalisme social alors prôné par le régime soviétique dans leur pays natal. Ils se sont récemment installés à Paris, une ville qui les fascine et inspire largement leurs dernières œuvres.
Natalia Kruchkevych peint à l’huile sur toile des paysages et des scènes de genre, comme les cafés parisiens par exemple. Son travail est principalement centré sur la nature, ce ʺmonde changeantʺ comme elle le nomme, et sur la recherche des harmonies de couleurs : ʺJe suis fascinée par la couleur, sa spontanéité et ses teintes joyeuses. La nature nous invite par ses couleurs […]ʺ, dit-elle.
L’œuvre de Natalia Kruchkevych est intimiste, qu’il s’agisse de grands formats peints en atelier ou de petits formats peints en extérieur directement devant le sujet choisi, à la manière des impressionnistes. Comme ces derniers, elle ne peint pas exactement ce qu’elle voit mais ce qu’elle ressent devant le sujet. Cela se traduit notamment par des couleurs non naturalistes et une tendance à l’abstraction. Il ressort de ses tableaux une impression de fraîcheur et une sincère émotion.
ʺQuand je peins, je ne me donne pas de but. Ma motivation principale est d’abord d’observer ce que je vais peindre. Je ne peins que ce qu’ai vu. Je cherche à recréer sur la toile l’impression que me laisse le sujet. Je ne veux pas simplement créer une photographie, je veux reproduire l’inspiration que la nature a insufflée au sujet. Ainsi, toutes les composantes de la nature (couleurs, formes, etc.) sont transformées dans la peinture, dans laquelle elles créent leur propre signification. L’importance de la couleur réside dans l’emploi de couleurs contrastées ou l’addition de couleurs, et les formes se combinent en une nouvelle forme, devenant un tout. Une peinture est un univers à part entière, qui existe distinct de moi. Une fois qu’un tableau est fini, je le vois différemment de quand je l’ai peint. Un tableau doit parler pour lui-même, sans explication. […]ʺ
Chloé Eychenne, critique d'art pour le catalogue d'exposition collectif dans la Maison des Arts Antony
"With her paintings, Natalia Kruchkevych reminds us about a time when the landscapes paintings where pure and generous. No matter where her living visual impressions come from – be it from the Carpathian Mountains, or the surroundings of Lviv, they are always expressed in the paintings sincerely, fully, colorfully and emotionally..." – Roman Yaciv, doctor of art science, Director of Art Science Graduate Studies of Lviv National Academy of Arts, Ukraine. (From an article dedicated to the artist works)
Перш ніж розрізнити індивідуальні стратегії творчого пошуку Наталії Кручкевич і Михайла Сидоренка, необхідно звернутись до деяких їх спільних рис та біографічних фактів. Львівська національна академія мистецтв стала для майбутнього подружжя і місцем особистої зустрічі, і початком їх професійного шляху. Ще один епізод – студії малярства у Samuel Fleisher Art Memorial and Philadelphia Sketch Club (Філадельфія, США, 1995 р.) – дещо відкорегував направленість їх мистецьких зусиль. Навіть сьогодні, систематично працюючи над різними тематичними пейзажними циклами, Наталія і Михайло для своїх львівських колег багато чим залишаються «іншими», засмаглими не лише від «українського сонця» й освіженими не лише «рідними вітрами». "Natalia Kruchkevych and Misha Sydorenko have surprised everyone, not just with their large number of paintings on exhibition, but with their selfless search for their path in art. This art exhibition certifies that these artists are both very successful and prolific. Here we can clearly see, how their artistic personalities were formed, in love with nature. This temporal, changing world, that covers us from morning until evening, sometimes surprises us, and puts us on our guard as it frightens and shocks. Every day is unique, and every time, it effects us in a new way. It allows itself to be imprisoned in the painting, as if it intends to be seen again and again. – Natalia Kosmolinska, an art critic. (From a television interview) "The Antonovych Palace of Art owns an excellent series of her paintings… We have a lot of positive reviews by our visitors." – Dr. Larysa Krushelnycka, Director Emeritus of the Lviv National Scientific Library and the Antonovych Palace of Art, Ukraine. (From the letter of recommendation for the artists) "It is with great pleasure to congratulate these two young artists, graduates of our Lviv National Academy of Art, on their great artistic accomplishments. This exhibition is a fresh perspective in our field. This freshness comes from various professors of Ukrainian art, including R. Selsky, K. Zvirinsky, D.Dovbooshynskiy, and their first students, Z. Flinta, P.Markovich, and O. Minko. They have reached an art achievement of the West for the first half of the twentieth century. That orientation to the West was a secret mutiny against the forcible introduction of so-called “socical realism” as unique truth art, forced upon all Soviet artists. Talented, innovative artists that worked at then Lviv Institute of Applied and Decorative Art, with great effort, pursued and forged a path to youthful and open art (as well as sculpture) that people now call the “Lviv art school”. – Lyubov Voloshyn, an art critic, recognized master of Ukrainian art, as well as a director of O.Novakivskiy museum in Lviv. (From a radio interview) An article titled "Returning to the Tradition" about the artists was published by Lyubow Voloshyn in a Ukrainian magazine ''Fine Arts", №3, 2006, in ukrainian language. Повернення до традицій
Нещодавно у львівському Палаці мистецтв відбувся творчий дебют двох вихованців Львівської академії мистецтв Михайла Сидоренка та Наталії Кручкевич-Сидоренко. Хоча обоє і перед тим час від часу виставляли свої твори на виставках, львівських та всеукраїнських, однак повно і рельєфно творча індивідуальність кожного з них вирисувалася на персональній виставці, де було представлено понад 250 творів. Вразила на цій виставці творча позиція мистців, — чітко ними окреслена і осмислена. На тлі поширених і модних останнім часом серед молоді поставангардових рішень, нерідко вторинних за своєю суттю, порожніх за формою та змістом, дебютанти задекларували радикально іншу творчу платформу, основану на солідних здобутках європейського та українського живопису першої третини XX ст. Це, по суті, повернення, але на іншому рівні сучасного світовідчуття та формального осмислення, до уроків високої колористичної культури, що була випрацьована на основі європейського ностімпресіоністичного досвіду в 1940-1960-х роках львівською школою малярства, очолювану Р. Сельським та К. Звіринським. Саме від них молоді художники перейняли особливе ставлення до кольору як до визначального чинника у формальній структурі малярського твору та гармонійну виваженість комнозиційно-ритмічної побудови образів. Загалом, у творах молодих художників відчувається вдумливе ставлення до національних мистецьких традицій, до малярського досвіду їх вчителів (В. Щура, Б. Сороки). Однак творчі зацікавлення Михайла Сидоренка та Наталії Кручкевич-Сидоренко не обмежуються лише активним діалогом з образотворчою класикою — у своєму мистецтві вони прагнуть бути цілком сучасними виразниками своєї доби. Саме тому імпульси для творчості вони шукають у навколишній дійсності, довіряючись, з одного боку, незамуленій автентичності безпосередніх вражень від краси рідної землі, а з іншого — жадібно вбираючи в себе нові світоглядні вартості та творчі ідеї сучасного світового мистецтва та культури. Михайло Сидоренко — художник, наділений глибоким, вдумливим аналітичним підходом до творчості. У його невеликій за часом, але інтенсивній малярській практиці (закінчив академію в 1999 Р-) можна простежити значний шлях творчих шукань, зміну різних етапів, коли мистець поступово осмислював різні творчі проблеми. Звідси —його милування пейзажем, натюрмортом, де відсутні сюжети і через це найвиразніше виявляється суть формально-пластичного заду- му. У ряді натюрмортів М. Сидоренка (особливо тих, що виконані у стриманій, аскетичній гамі землисто-коричневих тонів) видно його нахил до конструктивних нросторово-комнозиційних рішень («Пень», 2004), До шарденівської простоти та ясності композиційних побудов («Натюрморт З білою пляшкою», 1994- «Натюрморт із синьою вазою», 2004). У малярських полотнах Сидоренка відлунюють переплавлені у його творчому темпераменті уроки світового мистецтва —колірно-композиційна культура майстрів французького малярства початку XX ст. («Натюрморт із червоною калиною», 2003), динамічна пастозність письма німецьких експресіоністів («Натюрморт з оранжевою драпе-рією», 1993- «Букет квітів», 1994) та лірико-епічна настроєність образів природи, побачених ним під час побуту в Петербурзі у творах російських реалістів («Фінська затока», 1994). У малярських рішеннях М.Сидоренка прочитується його творча спадкоємність із досвідом львівської школи малярства, зокрема Р.Сель-ського та К. Звіринського. Це особливо добре видно у серії своєрідних квазі-абстрактних пейзажних композицій художника, де мотиви природи, подібно, як у Р. Сельського, узагальнені і синтезовані аж до звучання напівабстрактних образів, тонко аранжованих у теплій вохристо-золотистій та холодній сірувато-блакитній колірній тонації. Натомість абстрактно-сюрреалістичні малярські полотна К. Звіринського явно інспірували у творчості молодого художника низку натюрмортів, у яких він зображує розмаїті дрібні пластичні форми (пляшки, збанки, мисочки), розміщуючи їх в умовному просторі картини, — іноді густь, іноді —демонстративно рідко, без жодного логічного зв'язку поміж собою. Мотиви ці надають образам якоїсь незбагненної таємничості, делікатної мелодії тихого співіснування («Речі», 2004, «Натюрморт з хрестом», 2005). Попри усі відчутні у малярстві М. Сидоренка уроки його вчителів та попередників, його твори позначені виразними індивідуальними рисами, своєрідним почерком, якому властива стриманість, гармонійність урівноважених композиційних побудов, м'якість узагальнених пластичних силуетів, а понад усе —інтелігентне оперування кольором завжди у нього злегка притишене, побудоване на багатстві тонких тональних та тепло-холодних контрастів. Окрему групу творів мистця становлять його графічні експерименти із абстрактними формами (рисунки олівцем, літографії, комп'ютерна техніка). Повернувшись в Україну з поїздки до США, художник працював над осмисленням набутих вражень у серії графічних картонів («Джерело», 1995' літографія). Згодом ці формальні графічні експерименти молодого художника стали основою для серії його абстрактних малярських композицій («У лісі», «Композиція І», 2001). Останніми роками мистець все частіше звертається до малювання на пленері. Так постали його сповнені тонких спостережень гірські пейзажі Яремчі («Вечір», 2003, «Смерека», 2003), Дзем-броні («Засніжені вершини», 2004, «Холодна весна», 2004), Тухлі (серія осінніх краєвидів — «Сідає сонце. Тухля», 2004, «Гора Маківка», 2004, та інші).
– Любов Волошин, Заслужений діяч мистецтв України, "Образотворче мистецтво" #3, 2006, Видання Національна спілки художників України
|