Natalia Kruchkevych
La Peinture retrouvée
Univers des Arts n° 208 par Thibaud Josset


Artiste ukrainienne établie en France, Natalia Kruchkevych évolue dans la discrétion qu’affectionnent les peintres amoureux du monde qui les entoure. Sans bruit, elle observe et transpose, ressent et transcende en même temps les formes et la lumière qui les dessine. Une poétesse véritable dont l’œuvre doit être réclamée par le monde contemporain.

 

Dans la plus pure simplicité d’un savoir-faire enraciné dans le classicisme pictural, les grands maîtres des deux siècles passés et l’amour du Beau comme horizon de valeur intemporel et indépassable, Natalia Kruchkevych peint les sujets qui se présentent à elle dans son quotidien, dans ses promenades et ses voyages, le tout avec une culture de la prise sur le vif que l’on se surprend à éprouver avec plaisir au contact de ses toiles, comme un parfum retrouvé, flottant dans l’air, entier, avec toutes ses subtilités qui ne laissent aucun doute sur son authenticité. Usant d’une écriture poétique directe, immédiate dans sa façon de s’adresser au spectateur, ses tableaux interpellent et réjouissent par leur caractère vivant, fruit d’un regard unique porté sur le réel. Patiemment, l’artiste assemble les éléments qui permettent de reconstituer un univers au présent, une fixation dans la peinture d’une temporalité fugace. La plupart des artistes, lorsqu’ils prétendent s’attacher à matérialiser l’éphémère, laissent trainer sur la toile une impression de difficulté, traces d’une bataille menée par le peintre face à des forces contraires, parfois incomprises. Natalia Kruchkevych quant à elle, rayonne d’une sensation de facilité, de naturel qui fait complètement oublier au spectateur sa maîtrise sous-jacente et la solidité de sa vision.


Ses toiles s’affirment telles qu’elles sont, sans que jamais le spectateur ne se sente bousculé par l’ombre de la main de la créatrice. Décortiquer son travail d’un point de vue mécanique paraît hors de propos, déplacé même lorsque l’on prend la mesure de ce qu’elle parvient à produire de complexion invisible. Plus qu’au sens esthétique, sa peinture est belle idéalement et, sans aucun effort apparent, fait briller l’éclat d’un œil bienveillant posé sur la Nature, celle du cosmos au doux chant coloré, et celle du cœur humain qui bat, tremble et s’ébroue en parcourant la Vie. ■ Thibaud Josset

 

 

Natalia Kruchkevych
ses veilles de mémoire et de lumière
par Christian Noorbergen

 

Natalia Kruchkevych bouscule à vif l’inertie du réel. Chez elle, dans sa peinture-combat, le chaos veille et s’éveille. Elle efface les apparences et ne garde que l’envoûtement. Art d’étincelantes brûlures chromatiques, dans un univers tellurique d’où naissent avec avidité d’implacables tremblements d’existence. Un labyrinthe gestuel et sensuel s'empare du monde, comme un vitrail de chair, prodigieux talisman de signes sourds, éclairés et souverains, sur fond de nature première. L'écriture est cependant charnelle et enciellée, emplie toujours des lentes rêveries de la matière.


Le lien de Natalia Kruchkevych avec la terre archaïque est son territoire. Dans chaque paysage, l’artiste bouscule l’inertie du monde. Elle possède à fond l’art de la tache vive, rugueuse et emportée, qui accidente les surfaces. Les puissances venues du bas déchirent la toile, tandis que surgissent de toniques zones de clartés, sur fond d’opacité latente. Pure peintre, elle aime profondément une lumière venue de la matière même, affolée et vibrante, creusant sans fin l’intime et l’ailleurs, en passerelles d’art qui disent l’échange éternel du dehors et du dedans. Couleurs densifiées, quasi pulvérisées et toujours travaillées de l’intérieur. Quelques-unes, manifestement privilégiées, imposent une tonalité singulière, subtile et décalée, poétique et fragile, proche parfois de l’abstraction.


Le monde mouvant de Natalia Kruchkevych, éloigné de toute immobilité mortifère, est traversé de perceptibles vibrations qui oxygènent un monde quasi organique. La fleur vitale et sauvage, le fruit odorant et le corps innombrable s’étreignent à tout va, en vie passante, extrême et agissante, dans la pulpe mouvante d’une matière picturale riche et habitée. L’artiste projette sur ses écrans de vie l’immensité éclatée de nos traces humaines.


Création chaude, iconoclaste, exigeante et intransigeante. Et la chair vive, onctueuse, omniprésente et heureuse, incante sans fin l’étendue.


Christian Noorbergen, critique d'art, Paris

 


 

La France et l’Ukraine ont depuis fort longtemps une tradition de dialogue culturel. Cela remonte à l’époque où Henri I fut marié à Anne de Kiev (XI°siècle) puis cela a continué jusqu’à nos jours dans tous les domaines culturels.


Paris a toujours attiré les artistes du monde entier. Sonia Delaunay, Alexander Archipenko, Marie Bashkirtseff, Alexis Gritchenko et beaucoup d’autres peintres ukrainiens bien connus vécurent et créèrent à Paris, et nous pouvons maintenant voir leurs œuvres dans les collections du Musée d’Orsay, du Centre Pompidou, du Musée national d'Art moderne etc. Il y a un lien direct entre l’École de Paris (début du XX°) et beaucoup d’artistes ukrainiens de la période. Et ce dialogues culturel se poursuit aujourd’hui.


Natalia Kruchkevych et Misha Sydorenko vivent et travaillent à Paris. Les deux artistes ont présenté leurs peintures dans des expositions comme « Art Capital » au Grand Palais, lors du « Salon d’Automne », « Artcité » etc. Les projets « CAPRIces » et « Paris » ont été soutenus par l’Ambassade d’Ukraine en France. Misha Sydorenko est sociétaire de la Fondation Taylor.


L'Ambassade d'Ukraine félicite la décision d'organiser léxposition de peintures de Misha Sydorenko et Natalia Kruchkevych à la Galerie de Bretagne à Quimper. Pour cette exposition, des paysages de Paris et des nus sensuels ont été choisis. D’un point de vue stylistique ces séries de peintures sont réunis sous le signe du romantisme. Comme des critiques d’art l’ont noté, ces deux artistes révèlent leur originalité et leur personnalité en associant des touches de couleurs plutôt modernes, dans de subtiles harmonies qui forment une unité poétique propre à chaque tableau.

 

Vous en souhaitant bonne reception nous vous prions de bien vouloir accepter, Madame, Monsieur, l’expression de nos salutaions distinguées.

 

Oleg Shamshur, Ambassadeur

 

Un communiqué de presse d'Ambassade d'Ukraine en France pour l'exposition à la Galerie de Bretagne

 

 

 

La peintre Natalia Kruchkevych, épouse de Misha Sydorenko présenté également dans l’exposition, est née et a grandi en Ukraine. Tous deux entament une série de voyages à partir des années 1990, notamment aux États-Unis, qui viennent nourrir leur peinture, loin de la vogue du réalisme social alors prôné par le régime soviétique dans leur pays natal. Ils se sont récemment installés à Paris, une ville qui les fascine et inspire largement leurs dernières œuvres.

 

Natalia Kruchkevych peint à l’huile sur toile des paysages et des scènes de genre, comme les cafés parisiens par exemple. Son travail est principalement centré sur la nature, ce ʺmonde changeantʺ comme elle le nomme, et sur la recherche des harmonies de couleurs : ʺJe suis fascinée par la couleur, sa spontanéité et ses teintes joyeuses. La nature nous invite par ses couleurs […]ʺ, dit-elle.

 

L’œuvre de Natalia Kruchkevych est intimiste, qu’il s’agisse de grands formats peints en atelier ou de petits formats peints en extérieur directement devant le sujet choisi, à la manière des impressionnistes. Comme ces derniers, elle ne peint pas exactement ce qu’elle voit mais ce qu’elle ressent devant le sujet. Cela se traduit notamment par des couleurs non naturalistes et une tendance à l’abstraction. Il ressort de ses tableaux une impression de fraîcheur et une sincère émotion.

 

ʺQuand je peins, je ne me donne pas de but. Ma motivation principale est d’abord d’observer ce que je vais peindre. Je ne peins que ce qu’ai vu. Je cherche à recréer sur la toile l’impression que me laisse le sujet. Je ne veux pas simplement créer une photographie, je veux reproduire l’inspiration que la nature a insufflée au sujet. Ainsi, toutes les composantes de la nature (couleurs, formes, etc.) sont transformées dans la peinture, dans laquelle elles créent leur propre signification. L’importance de la couleur réside dans l’emploi de couleurs contrastées ou l’addition de couleurs, et les formes se combinent en une nouvelle forme, devenant un tout. Une peinture est un univers à part entière, qui existe distinct de moi. Une fois qu’un tableau est fini, je le vois différemment de quand je l’ai peint. Un tableau doit parler pour lui-même, sans explication. […]ʺ

 

Chloé Eychenne, critique d'art pour le catalogue d'exposition collectif dans la Maison des Arts Antony

 

 

 

 

"With her paintings, Natalia Kruchkevych reminds us about a time when the landscapes paintings where pure and generous. No matter where her living visual impressions come from – be it from the Carpathian Mountains, or the surroundings of Lviv, they are always expressed in the paintings sincerely, fully, colorfully and emotionally..."

– Roman Yaciv, doctor of art science, Director of Art Science Graduate Studies of Lviv National Academy of Arts, Ukraine. (From an article dedicated to the artist works)

 

    Перш ніж розрізнити індивідуальні стратегії творчого пошуку Наталії Кручкевич і Михайла Сидоренка, необхідно звернутись до деяких їх спільних рис та біографічних фактів. Львівська національна академія мистецтв стала для майбутнього подружжя і місцем особистої зустрічі, і початком їх професійного шляху. Ще один епізод – студії малярства у Samuel Fleisher Art Memorial and Philadelphia Sketch Club (Філадельфія, США, 1995 р.) – дещо відкорегував направленість їх мистецьких зусиль. Навіть сьогодні, систематично працюючи над різними тематичними пейзажними циклами, Наталія і Михайло для своїх львівських колег багато чим залишаються «іншими», засмаглими не лише від «українського сонця» й освіженими не лише «рідними вітрами».
Однією з головних ознак внутрішніх перетворень тоді ще початкуючих мистців стало облаштування ними власної «образно-пластичної оптики», проявленої у масштабованості певних натурних мотивів та вкладання у них своїх поетичних чи філософічних смислів. Саме в такому невидимому діалозі між прямою видовою інформацією та зростаючим метафоричним мисленням авторів і вироблялася естетична платформа кожного зокрема. Наталія Кручкевич так і наголошує на тому, що «картина – це окремий світ, що існує вже сам, окремо від нас. Те, що намальоване, я вже бачу зовсім інакше, аніж тоді, коли його малювала». «Я споглядаю, я вникаю, неначе навіть розчиняюсь в тому, що перед очима, – ділиться секретами своєї творчої методології Михайло Сидоренко. – Мені хочеться просто споглядати, дивитись, старатися побачити. І не питати чому, як, звідки та який в цьому сенс…». І один, і другий автор визнає певну медитативність малярського акту, а зв’язок з природою – «неминучою умовою творчості».
І все ж, попри спільний об’єкт уваги природа в емоційній настанові кожного набуває відмінних формально-образних трактувань. Михайло Сидоренко схильний до широких панорамних пейзажів, монументальна величавість яких «розвантажується» ковзаючими по ландшафтах мелодійними, вібруючими лініями – якби безпосередніми «посилами» від серцебиття. За типологічними ознаками частина його пейзажів тяжіє до симфонізму, в такт якого у відповідних моментах «прориваються» локальні імпресіоністичні «партії». У Наталії Кручкевич образ природи формується зі згустків колірно-асоціативних вражень, які самі по собі структуруються в цілісні композиційні пластичні побудови. В цій тактиці роботи спрацьовує її теза, що «картина – то гармонія цілого». Тому мисткиня позбавляється численних емпіричних деталей натурних прототипів, а формує внутрішнє середовище твору під натиском інтуїції, інколи через гіперболізацію. «В кожній картині – правда минаючої хвилі» – переконана вона.
Наталія Кручкевич і Михайло Сидоренко на сьогодні дедалі відчутніше дистанціюються від усереднених підходів до пейзажного малярства і щораз щільніше входять у питомо «своє» метафізичне поле мистецтва, в якому проявляється не лише пряме зображення чи його вигин (рефлексія), але й глибоко інтимна світоглядна настанова кожного. Відтак Михайло Сидоренко стає містифікатором великих ландшафтних форм, в яких небо, гори і вода становлять цілісний монумент величавої краси, в якій промовляє Вічність. Наталія Кручкевич, натомість, якби притягує на себе світлоколірне розмаїття природи, тішачись усіма нюансами форм і відтінків. Систематизуючи нескінченні сонячні рефлекси, мисткиня творить власний, дуже особистісний, міф про рух в діапазоні народження і проминання. Дбаючи про усі складові цього невпинного процесу творення нових естетичних субстанцій, подружжя мистців продовжує просуватися вглиб поетико-смислових наповнень Життя, вільно комунікуючи з різними ландшафтами і середовищами, зазираючи через них у власну екзистенційну сутність. 

– Роман Яців, кандидат мистецтвознавства

    "Natalia Kruchkevych and Misha Sydorenko have surprised everyone, not just with their large number of paintings on exhibition, but with their selfless search for their path in art. This art exhibition certifies that these artists are both very successful and prolific. Here we can clearly see, how their artistic personalities were formed, in love with nature.     This temporal, changing world, that covers us from morning until evening, sometimes surprises us, and puts us on our guard as it frightens and shocks. Every day is unique, and every time, it effects us in a new way. It allows itself to be imprisoned in the painting, as if it intends to be seen again and again.
This art exhibition is an interesting presentation by an artistic couple. They complete each other. Natalia is emotional, sincere and expeditious. Mykahilo is a deliberate thinker, in search of completion and meaning."

– Natalia Kosmolinska, an art critic. (From a television interview)

    "The Antonovych Palace of Art owns an excellent series of her paintings… We have a lot of positive reviews by our visitors."

– Dr. Larysa Krushelnycka, Director Emeritus of the Lviv National Scientific Library and the Antonovych Palace of Art, Ukraine. (From the letter of recommendation for the artists)

    "It is with great pleasure to congratulate these two young artists, graduates of our Lviv National Academy of Art, on their great artistic accomplishments. This exhibition is a fresh perspective in our field. This freshness comes from various professors of Ukrainian art, including R. Selsky, K. Zvirinsky, D.Dovbooshynskiy, and their first students, Z. Flinta, P.Markovich, and O. Minko. They have reached an art achievement of the West for the first half of the twentieth century. That orientation to the West was a secret mutiny against the forcible introduction of so-called “socical realism” as unique truth art, forced upon all Soviet artists. Talented, innovative artists that worked at then Lviv Institute of Applied and Decorative Art, with great effort, pursued and forged a path to youthful and open art (as well as sculpture) that people now call the “Lviv art school”.
In their art exhibition these two young artists, Natalia Kruchkevych and Misha Sydorenko, exemplify the sincere tradition in which they were immersed while studying in the Academy and developing their preference for nature.
Natalia Kruchkevych is a talented, honest and expeditious artist. In her paintings, there is a charming, colorful harmony, and an effective penetration of the mysterious hue of nature. I have to note, that her small paintings are especially fresh and unique.
Mykhailo Sydorenko is a capable young artist who persistently works and is always seeking. His paintings are from several periods. The first stage is a return to the great classics of the West. After his trip to the USA, he became interested in abstraction. In time he returns to nature, by simplifying it, which we can see in a series of his half abstract landscapes. The same applies to his still-life paintings, with their quiet and simplified manner. In his Carpathian landscapes, we see deep influences from nature, that reached back to his roots in a great art tradition."

– Lyubov Voloshyn, an art critic, recognized master of Ukrainian art, as well as a director of O.Novakivskiy museum in Lviv. (From a radio interview)

    An article titled "Returning to the Tradition" about the artists was published by Lyubow Voloshyn in a Ukrainian magazine ''Fine Arts", №3, 2006, in ukrainian language.

                                                            Повернення до традицій

 

    Нещодавно у львівському Палаці мистецтв відбувся творчий дебют двох вихованців Львівської академії мистецтв Михайла Сидоренка та Наталії Кручкевич-Сидоренко. Хоча обоє і перед тим час від часу виставляли свої твори на виставках, львівських та всеукраїнських, однак повно і рельєфно творча індивідуальність кожного з них вирисувалася на персональній виставці, де було представлено понад 250 творів. Вразила на цій виставці творча позиція мистців, — чітко ними окреслена і осмислена. На тлі поширених і модних останнім часом серед молоді поставангардових рішень, нерідко вторинних за своєю суттю, порожніх за формою та змістом, дебютанти задекларували радикально іншу творчу платформу, основану на солідних здобутках європейського та українського живопису першої третини XX ст. Це, по суті, повернення, але на іншому рівні сучасного світовідчуття та формального осмислення, до уроків високої колористичної культури, що була випрацьована на основі європейського ностімпресіоністичного досвіду в 1940-1960-х роках львівською школою малярства, очолювану Р. Сельським та К. Звіринським. Саме від них молоді художники перейняли особливе ставлення до кольору як до визначального чинника у формальній структурі малярського твору та гармонійну виваженість комнозиційно-ритмічної побудови образів. Загалом, у творах молодих художників відчувається вдумливе ставлення до національних мистецьких традицій, до малярського досвіду їх вчителів (В. Щура, Б. Сороки). Однак творчі зацікавлення Михайла Сидоренка та Наталії Кручкевич-Сидоренко не обмежуються лише активним діалогом з образотворчою класикою — у своєму мистецтві вони прагнуть бути цілком сучасними виразниками своєї доби.     Саме тому імпульси для творчості вони шукають у навколишній дійсності, довіряючись, з одного боку, незамуленій автентичності безпосередніх вражень від краси рідної землі, а з іншого — жадібно вбираючи в себе нові світоглядні вартості та творчі ідеї сучасного світового мистецтва та культури. Михайло Сидоренко — художник, наділений глибоким, вдумливим аналітичним підходом до творчості. У його невеликій за часом, але інтенсивній малярській практиці (закінчив академію в 1999 Р-) можна простежити значний шлях творчих шукань, зміну різних етапів, коли мистець поступово осмислював різні творчі проблеми. Звідси —його милування пейзажем, натюрмортом, де відсутні сюжети і через це найвиразніше виявляється суть формально-пластичного заду- му. У ряді натюрмортів М. Сидоренка (особливо тих, що виконані у стриманій, аскетичній гамі землисто-коричневих тонів) видно його нахил до конструктивних нросторово-комнозиційних рішень («Пень», 2004), До шарденівської простоти та ясності композиційних побудов («Натюрморт З білою пляшкою», 1994- «Натюрморт із синьою вазою», 2004). У малярських полотнах Сидоренка відлунюють переплавлені у його творчому темпераменті уроки світового мистецтва —колірно-композиційна культура майстрів французького малярства початку XX ст. («Натюрморт із червоною калиною», 2003), динамічна пастозність письма німецьких експресіоністів («Натюрморт з оранжевою драпе-рією», 1993- «Букет квітів», 1994) та лірико-епічна настроєність образів природи, побачених ним під час побуту в Петербурзі у творах російських реалістів («Фінська затока», 1994). У малярських рішеннях М.Сидоренка прочитується його творча спадкоємність із досвідом львівської школи малярства, зокрема Р.Сель-ського та К. Звіринського. Це особливо добре видно у серії своєрідних квазі-абстрактних пейзажних композицій художника, де мотиви природи, подібно, як у Р. Сельського, узагальнені і синтезовані аж до звучання напівабстрактних образів, тонко аранжованих у теплій вохристо-золотистій та холодній сірувато-блакитній колірній тонації. Натомість абстрактно-сюрреалістичні малярські полотна К. Звіринського явно інспірували у творчості молодого художника низку натюрмортів, у яких він зображує розмаїті дрібні пластичні форми (пляшки, збанки, мисочки), розміщуючи їх в умовному просторі картини, — іноді густь, іноді —демонстративно рідко, без жодного логічного зв'язку поміж собою. Мотиви ці надають образам якоїсь незбагненної таємничості, делікатної мелодії тихого співіснування («Речі», 2004, «Натюрморт з хрестом», 2005). Попри усі відчутні у малярстві М. Сидоренка уроки його вчителів та попередників, його твори позначені виразними індивідуальними рисами, своєрідним почерком, якому властива стриманість, гармонійність урівноважених композиційних побудов, м'якість узагальнених пластичних силуетів, а понад усе —інтелігентне оперування кольором завжди у нього злегка притишене, побудоване на багатстві тонких тональних та тепло-холодних контрастів. Окрему групу творів мистця становлять його графічні експерименти із абстрактними формами (рисунки олівцем, літографії, комп'ютерна техніка). Повернувшись в Україну з поїздки до США, художник працював над осмисленням набутих вражень у серії графічних картонів («Джерело», 1995' літографія). Згодом ці формальні графічні експерименти молодого художника стали основою для серії його абстрактних малярських композицій («У лісі», «Композиція І», 2001). Останніми роками мистець все частіше звертається до малювання на пленері. Так постали його сповнені тонких спостережень гірські пейзажі Яремчі («Вечір», 2003, «Смерека», 2003), Дзем-броні («Засніжені вершини», 2004, «Холодна весна», 2004), Тухлі (серія осінніх краєвидів — «Сідає сонце. Тухля», 2004, «Гора Маківка», 2004, та інші).
     Наталя Кручкевич-Сидоренко — художниця більш емоційна і безпосередня у своєму малярському вислові. Образи її — а це, переважно, краєвиди Львова, його мальовничі околиці, гірські пейзажі, квіти та натюрморти — відлуння її артистичної душі, сповнені настрою і тонкої інтимної поезії життя. Творчість художниці увібрала в себе розмаїті пласти української і світової мистецької культури. Це і захоплення полотнами Сезанна, Голена, Бонара, і уроки галицького імпресіоністичного живопису початку минулого століття, передусім інтуїтивного колоризму О. Новаківського та учнів його школи («Віддзеркалення у воді», гооо, «Ритми» 2002, «Бурхливий потік», 2005). Водночас Наталія Кручкевич-Сидоренко виразно базує свою творчість на засадах, характерних для повоєнної львівської школи малярства, і в першу чергу —на досвіді її найвизначнішого представника Р. Сельського. Це добре прочитується у ряді її гірських краєвидів, особливо із Дземброні («Ліс», 2004, «Дзембронські хащі», 2004). Вони чарують вишуканою красою колірного рішення та своєрідною романтикою гірської карпатської природи, що немов овіяна на її полотнах легким ностальгійним спогадом про колись присутнього тут великого майстра. Серед нечисельних портретних робіт художниці, здебільшого інтимних, сповнених вдумливого заглиблення у внутрішній світ людини, майстерністю виконання виділяється портрет її безпосереднього вчителя Левка Щура (2003, полотно, олія). Художниця трактує його портрет з особливою увагою та пієтетом, майстерно підкреслюючи у виразі обличчя та погляді очей глибоку рефлек-суючу натуру художника та педагога. Виконані на пленері пейзажні етюди Н. Кручкевич-Сидоренко, особливо серія мотивів із львівського Ботанічного саду — це одна із найяскравіших сторінок у її творчому доробку. Художниця захоплено вдивляється у невичерпне багатство виявів живої природи, зачарована красою її форми і колірної гармонії у різні пори дня та року. Ботанічний сад, немов відгороджений від решти шумливого, неспокійного світу, став для неї своєрідною творчою майстернею під небом, розрадою серця, де вона, пристрасно вчуваючись у життя природи, намагається зафіксувати одвічну таємницю її повноти і гармонії. Так постала велика серія весняних та літніх мотивів Ботанічного саду, ніби сповнена духм'яними запахами цвітіння, шелестом зеленого листя, синявою неба та ніжним подувом літнього вітру. Все це художниця передає не засобами на- туралістичного копіювання, а прикметною мовою колірних кшталтів, ритмів, узагальнених пластичних форм. Твори Н. Кручкевич-Сидоренко полонять щирістю авторського вислову, тонкою поетичною настроєністю образів та артистизмом виконання. Відчувається, що художник уміє мислити категоріями сучасної малярської пластики, усвідомлюючи себе повноправним спадкоємцем мистецької культури попередніх поколінь.

 

– Любов Волошин, Заслужений діяч мистецтв України, "Образотворче мистецтво" #3, 2006, Видання Національна спілки художників України